Ой, ти Козонько, ти розходися,
Ти розходися, розвеселися.
При цьому дому, при господарю,
Його барині-господарині,
Його діточках — дрібних зірочках.

Ходила Коза, блудила Коза
На щирих борах, на крутих горах.
На горі Вовчок з Вовченятами,
В долині Коза з Козенятами.

Ой Вовчок-Вовчок за Козу чок-чок,
А Вовченята — за Козенята.
Де взявся Заєць, став Козу лаять:
Дурная Коза, нерозумная,
Своїх діточок не накормила.

А Коза в куток, вхопила серпок,
Та й по полю скок — нажала снопок,
Та й змолотила, коржів напекла,
Своїх діточок та й накормила.

А у Снітівці всі люди стрільці,
Стрілили Козушку у правее вушко.
Птруць, Коза впала і хвіст задрала!