Ой, ти, дівчино зарученая,
Чого ж ти ходиш засмученая?
Ой, ходжу, ходжу засмученая,
Що не за тебе зарученая!

Ой, ти, дівчино, словами блудиш —
Сама не знаєш, кого ти любиш!
Ой, знаю, знаю, кого кохаю,
Тільки не знаю, з ким жити маю!

Ой, знаю, знаю, із ким кохаюсь,
Тільки не знаю, з ким ізвінчаюсь.
Вийду на поле, гляну на море —
Сама я бачу, що мені горе.

Сама я бачу, чого я плачу:
Свого милого в вічі не бачу.
Буду стояти на тім камені,
Поки не прийде милий до мене!

Буду терпіти велику муку,
Поки не скаже: Дай, серце, руку!
Вийду на поле, на ту мураву,
Де я з миленьким мала забаву.

З різного цвіту вінки сплітала,
Біленьким личеньком всіх чарувала.
Ти присягався передо мною
Буть моїм мужем, а я — жоною.

Нещира була присяга твоя,
Тепер не мій ти, а я не твоя!
Буду казати світу цілому,
Щоб він не вірив ніде й нікому.

Бо я самая теє зазнала,
Коли невірного вірно кохала...
Кого любила, той — за дверима,
Кого не знала — мужем назвала!

Ой, ти, дівчино-чарівниченько,
Причарувала моє серденько!
Якби ж ти так знав з сіней до хати,
Як я умію всіх чарувати.

У мене чароньки - чорнії брівоньки,
Моя принада - сама молода.
У мене чароньки завжди готові -
Біле личенько і чорнії брови!