Ой, там за горою та за крем'яною
Не жиє по правді ой муж: із жоною.
Вона йому стелить білую постільку,
Він її готує дротяну нагайку.

Білая постілька порохом припала,
Дротяна нагайка біле тіло рвала.
- Пусти мене, мужу, в зелений садочок,
Най я собі нарву тих своїх квіточок.

Ой, зірву я квітку та й пушу на воду:
Пливи, пливи, квітко, аж до мого роду!
Ой, зірву я квітку та й пушу на сплави:
Пливи, пливи, квітко, аж до мої мами!

А як вийшла мати тої води брати
Та й стала ту квітку в воді пізнавати:
- Чи-с три дни зламана, чи-с тиждень лежала,
Що-с така вчорніла, на воді зів'яла?

- Ні три дни зламана, ні тиждень лежала,
Трафила-м на долю, навіки-м пропала.
- Ой, ти вібирала, аби був біленький,
Тепер їс уздріла, що ти світ гіренький,
Ой ти вібирала, аби чорнобривий,
Тепер їс уздріла, що ти світ немилий.