Ой, там за горою, ой, там за крутою,
Не по правді живе чоловік з жоною.

Вона йому стелить білу постелину,
А він їй рихтує дротяну жердину.

Біла постелина порохом припала,
Дротяна жердина біле тіло рвала.

"Ой, мужу, мужу, не бий мене дуже,
Моє тіло біле болить мене дуже.

Пусти мене, муже, в вишневий садочок,
Най я собі урву із ружі квіточок".

Урвала з ружі квітку, пустила на воду:
"Пливи, пливи з ружі квітко аж до мого роду".

Плила, плила з ружі квітка, під берегом стала,
Вийшла мати води брати та й квітку впізнала.

Чи ти, доню, рік лежала, чи два хорувала,
Що та з ружі квітка на воді ураз та й зів'яла.

Я рік не лежала, два не хорувала,
Віддалас ні за п'яницю, - й навіки пропала.