Ой, служила Настя в пана
Штири роки невіддана.
Аж на п'ятий поступило,
Настя ся засмутила.

- Чого, Насте, смутна ходиш
І до пані не говориш ?
- Я би пани та й сказала,
Коби я ся не бояла,
Хоче ваш пан вандрувати,
Хоче мене з собов брати.

Пані цисе як учула,
Взяла Настю за рученьку,
Взяла Настю за рученьку,
Повела І в темниченьку.
Дала Насти фусти шити,
Не дала ї їсти й пити.

Пан з дороги повертає
Й до місяця промовляє:
- Ой, місяцю, місяченьку,
Світи Насти в темниченьку,
Би ся Настя не смутила,
Красу з личка не згубила!

Пані цисе як учула,
Стяла Насти головоньку:
- Волієш ти, Насте, гнити,
Бо я маю з паном жити!
Пан з дороги повертає
Та й до слуги промовляє:

- Ой, ти, Юрку, ти, Юрочку,
Зроби Насти та й трунвочку,
Та й постели в ній перину,
Бойя разом з Настев гину.
Пані цисе як учула,
По полах ся ударила:

- Що я тепер наробила,
Що-м дві душі загубила!
Най би була вандрувала,
Я би в панстві панувала.