Ой шо я того та недоростка
З роду й не любила,
Та я ж до того й недоростка
З роду я не говорила.
А заговорила сьомої неділі:
- А запрягай, недоросток, коні воронії,
Та й поїдем, ой, недоросток,
До батька у гості.

Та їхали полем, їхали другим,
Та на друге стала повертати,
Та стала думать,
Думать і гадати.
Та доїжджають до густого бору,
Та й ударила ж недоростка
Й об пень головою.

Прив'язала недоростка
До сосни плечима
Та на Дунай очима
Та й сама сіла й поїхала
До свого й батька в гості.

Гостювала чотири,
А й на п'ятую неділю:
- Та й запрягай же ж,
Мій батенько, коні воронії,
Бо вже мого й недоростка
Да всі комарі з'їли.

Та доїжджає до густого бору:
- Здрастуй, милий!
- Ой, здрастуй, здрастуй, мила,
Та дай хоч води напитися.
- А чи не будеш, та мій миленький,
Матері хвалиться?
- Ой, да не буду ж, да й не буду,
Єй Богу ж, не буду,
Ну я тобі та цього ж гуляння
Повік не забуду!