Ой, сама ж бо я, сама, як билинонька в полі,
Ніхто ж мене не пригорне та такої молодої!
Хіба ж мене пожалує тільки рідная мати,
Прочинила кватирочку: Ходи, доню, вечеряти!

Вечеряйте, моя мати, та вечеряйте самі,
Бо вже мені, моя мати, не вечеряти з вами!
Бо вже мені, моя мамцю, не вечеряти з тобою:
Наспівався мій миленький, не говорить зо мною!

Ой, ходімо у садочок, там щебече дві пташочок,
Поділимся ми з тобою, ти мій милий голубочок!
Тобі — зозуленька, а мені — соловейко,
Тобі буде все смутненько, мені — веселенько.

Ой, візьму я відеречка та піду я по воду,
Там хлопці-рибалочки всі хороші на вроду, 
Ой, ви хлопці-рибалочки, всі хороші на вроду,
Візьміть мене на човничок, перевезіть через воду!

Молодая молодице, що то тобі за пригода,
Що такою молодою пускаєшся через воду?
Як сідала на човничок, тяженько зітхнула,
Виїхала серед моря, хустиною махнула.

Ой, десь моя рідна мати по бережку ходить,
Як загляне в тихий Дунай, білії рученьки ломить.
Дочко моя, дочко моя, моя ти вродлива!
Що по тому, що вродлива: доля нещаслива!

Дочко моя, дочко моя, моя ти прекрасна!
Що по тому, що прекрасна, коли доля нещасна!
Було, мати, не вважати, що я в тебе єдиниця,
Було мене утопити, де найглибша водиця!

Було, мати, не вважати, що хороша на вроду,
Було мене укинути у холодную воду!
Було, мати, не вважати: хорошая на личку,
Було мене укинути у найглибшую річку!