Ой, по горі, по горі
Вівчар вівці зганяє,
Вівчар вівці зганяє,
Та й на хлопців гукає:

Ой, ви, хлопці молодці, (2)
Накажіте дівоньці,
Що в червоній плахотці, -
Нехай мене та й не жде, (2)
Нехай собі заміж йде.

Вона дівка багата,
В неї плахта черчата,
А я чабан молодий
Ще й до того убогий.

Як це дівка зачула (2)
Та й з вулиці майнула.
Не добігла до хати,
Стала бога благати:

- Ой, боже мій, боже мій,
Що я буду робити,
Не став вівчар любити", -
- "Біжи, доню, до гаю,
Та назбирай розмаю".
- "Я розмаю не знаю,
Хіба людей спитаю".

Ще й до гаю не дійшла,
Вже й розмаю ізнайшла.
Та принесла додому,
Приставила до печі,
Промовила три речі:

"Кипи, кипи, корінець,
Поки прийде молодець", -
Ще й корінець не вкипів,
А молодець прилетів.

- "Ой, чого ж ти прилетів,
Коли любить не схотів?"
- "Як же мені не літать,
Коли вмієш чарувать?"

- "Тільки ж мої чароньки,
Що чорнії брівоньки,
Тільки ж моя принада,
Що сама я молода".