Ой, піду я в ліс по дрова,
Назбираю лому.
Завів мене дурний розум
Й у чу, й у чужу сторону.

А в чужій і сторононьці
Ні батька, ні неньки,
Тільки в саду вишневому
Піють, піють соловейки.

Пійте, пійте, соловейки,
Всіма голосами,
А я піду, послухаю,
Заллю, заллюся сльозами.

Ой, зірву я з рожі квітку
Та й пущу на воду:
Пливи, пливи, з рожі квітко,
Аж до, аж до мого роду!

Плила, плила з рожі квітка,
Та й стала кружиться.
Ждала, ждала мати доню,
Та й ста, та й стала журиться.

Плила, плила з рожі квітка,
На воді зів'яла.
Вийшла мати воду брати,
Та й кві, та й квітку впізнала.

Квітко моя рожевая,
Чого ж ти зів'яла?
Доню ж моя, їдинице,
Чого, чого стара стала?

Доню ж моя, їдинице,
Чого стара стала?
Ой, чи синів поженила,
Чи до, чи дочок віддала?

Ой, я синів поженила,
І дочок віддала,
Ой, того ж я стара стала –
Рано, рано вдова стала.