Ой, під лісом, під Подольськом,
Стоїть цісар з своїм войськом.
Стоїть, стоїть, вичікує,
Більше войська потребує.

Старша сестра брата мала,
На війну го відправляла:
- Іди, брате, та й не гайся,
За рік, за два та й вертайся.

А вже рочок, вже півтора
Маширує войсько з поля.
Старша сестра побачила,
Крізь віконце вискочила:

- На день добрий вам, панове,
Чи далеко брат на войні?
- Не далеко, в чистім поли
Зложив руки на ромйони,
На купині головою,
Накрив личко муравою.
Над ним коник зажурився,
По коліна в землю вбився.

- Не стій, коню, надо мною,
Бо я виджу щирість твою,
А йди, коню, дорогою,
Дорогою широкою.

Ой, там будуть женці жати,
Не дай їм ся в руки взяти,
А там будуть громадити,
Не дай їм ся ізрадити.

Та стань, коню, під ворота,
Заржи смутно, як сирота,
Вийде д тобі стара мати,
Буде тя ся щось питати,
Та не кажи, що вбит лежу,
Але кажи, що ся женю,
Беру собі в царя дочку
- Зелененьку муравочку.