Ой, одна нас мати мала, не одну нам долю дала:
Тобі дала панувати, мені дала бідувати.

Мені дала бідувати, по всім світі вандрувати,
Ой, кілько я світу сходив, нігде-м правди не находив.

Ой, ходив я в сині гори, не лишив там своє горе,
Ой, ходив я в темні луги, не лишив там свої туги.

Ой, на однім заріночку три листочки барвіночку.
Перший урву та й заграю, що нещасну долю маю.

Другий урву та й затужу, що злій долі вірно служу.
Третій урву та й заплачу, що я літа марно трачу.

Ой, піду я в коршму пити, свою долю утопити.
Ах ти, корчмо, ти, докине, кілько праці в тобі гине!

Кілько-м праці в тобі пропив, був би-м церкву злотом побив.
- Не берися злотом бити, бо не можеш й поґонтити!