Ой, не шуми, луже, дуже
Та й ти, гаю-друже.
Втворяй, милий, ворітечка,
Бо йду п'яна дуже.

Та й ворота утворяє,
Та й ї ся питає:
Де ж ти, мила, й прибувала,
Що нічка минає.

Через твої, милий, кумці,
Та й через куманці,
Як йшла вчора-ізвечора –
Йду додому вранці.

Та й узяв її за ручку,
Та й завів до хати:
Цитьте, діти, не шуміте –
Най ся виспить мати.

Та якби ти був муж добрий,
Та взяв батіг довгий,
Та й став мене бити-вчити:
Не йди в корчму пити.

Та як вдарив її вперше –
Личко почорніло.
Та й плакав-м три неділі,
Що жінку боліло.

Та як вдарив ї раз бучком –
Та й хотіла вмерти.
Не буду тя, жінко, бити
До самої смерти.