Ой, на горі сонечко,
Сонечко світить у віконечко.
Там сказала мати до своєї доні: |
"Не журися, доничко". | (2)

– Ой, як мені не журить, не журить,
Літа мої марно йдут.
Сиджу та й думаю, бо щастя ни маю, |
Літа мої молоді. | (2)

Вийшла мати на поріг, на поріг,
А у хату свати йдут.
До хати стрибнула, на вушко шепнула: |
"Доню, свати мед несут". | (2)

– Хай несуть, хай несуть,
Я го пити не буду.
Сватів не приймаю, молодця не знаю, |
Я за нього не піду. | (2)

– А він, доню, хороший, хороший,
В нього хліба ще й гроший.
За ним добри буде, так говорят люди, |
За ним, доню, тільки жить. | (2)

– А ти, мамо, не гадай, не гадай,
Шо богаща хата – рай.
Богатство минеться, так мені здається, |
А на серці - туга й жаль. | (2)