Ой, на горі, на горі, на горі,
Світить ясне сонечко,
Там казала мати до своєї доні: |
– Не журися, донечко. | (2)

– Як же мені не журить, не журить,
Літа мої марно йдуть,
Сиджу та й думаю, бо щастя ни маю, |
Літа мої молоді. | (2)

Вийшла мати за поріг, за поріг,
На ворота свати йдут,
До хати стрибнула, до вушка шепнула: |
– Доню, свати мід несуть. | (2)

– Най несут, най несуть,
Я 'го їсти не буду,
Молодця не знаю, сватів не приймаю, |
Я за нього не піду. | (2)

– А він, доню, хороший, хороший,
В него хліба і грошей,
За ним добре буде, так говорят люде, |
За ним, доне, тільки жий. | (2)

– А ти, мати, не гадай, не гадай,
Що богатство, хата й рай
Богатство минеться, так мині здається, |
А на серци туга й жаль. | (2)