Ой, Марусю, ой, ти, кароока,
Чом на личку змарніла ти так?
Чи тому, що козака любила,
Чи тому, шо ходила у сад?

Я в садочок пізненько ходила,
Соловейко там бачив усе:
Як козак дівчині присягався
І казав: "Не покину тебе!"

А тепер ти мене покидаєш
І подругу мою полюбив...
Ой, подруго моя дорогая,
Не люби того друга, що я!

– Ой, подруго моя дорогая,
Не люби того друга, що я,
Бо він з тебе, дурак, насміється,
І ти будеш нещасна, як я!

Над зеленой вербой, над потоком,
Там, де лісник так ясно горить,
Там Маруся стоїть неподвижно,
А козак про любов говорить:

– Ой, Марусю, хороша ти собі,
В тебе очі, як ясна зоря,
Полюби ти собі козаченька,
Бо у мене дівчина друга.

– І навіщо ходив ти до мене,
І навіщо подарки носив?
Розтривожив ти моє серденько,
А тепер собі іншу полюбив!

І побігла Маруся швиденько,
Опинилась в вишневім саду,
Бистро в воду глибоку скочила,
Аж проснулася річка зі сну.

А в неділю ще дуже раненько,
Як пастушки череду женуть,
Там Марусю провадять на цвинтар,
А подруги ї віночки несуть!