Ой, летіла зозулечка та й стала кувати:
– Зачекайте, добрі люди, щось маю сказати.

Назад сі оглянула, як диво побачила,
Як слобода панщиноньку перед себе гнала.
Загнала її в ліси, в доле, жеби'с там пропала.

Ми не знали молотити, наші жінки жати,
Ми не знали, як то тяжко на хліб працювати.

Ой, пішов пан молотити, пані – замітати.
Питаласі пані пана, звідки зачинати.

У нашого вукомона нагай за плечима,
Поза плечі вуши лазять з чорними очима.