Ой, кувала зозулиця в лісі на горісі,
Вийди, вийди, дівчинонько, нічого не бійся.

Ой, не бійся, білявице, студеної роси,
Я роззуюсь, тебе вбую, а сам піду босий.

Попід тоту полонину лиш самі малини,
Ото мені сподобались очі Василини.

Ой, дівчино, дівчинонько, там-то мені пишна,
Як у лісі при дорозі біленькая вишня.

А я вже ся не дивую, чого Марічка красна:
Коло неї вчора рано впала зоря ясна.

А хтось має сиві воли, хтось має корови,
А я маю білявочку, вона — чорні брови.

Одна брова та варт вола" друга — червоного,
Треті очка чорненькії — коня вороного.

Чудуються добрі люди, чом дівчина мила,
Та ж бо в неї ясна зоря кілька раз гостила.

Ой, гадав я, милий брате, що то скрипка грає,
А то моя чорноброва по саду співає.

Куди мила походила, дзвінком подзвонила,
Там сходила і розцвіла ружа і калина.

Як Марічку не любити, коли молоденька,
Як вишиє сорочину, як мачок дрібненький.

Ой, я тоте дівча люблю, що раненько встає,
Що білими рученьками коровки пускає.

Гей, во моїм городчику ружа проквітає,
Чи вже наша, мій миленький, любов пропадає?

Іще ружа не процвіла, лиш ся припалила,
Іще любов не пропала, лиш ся притаїла.

В саду сливка, в лісі івка інеєм припала,
Ой, білявко, любов наша навіки пропала.

Розвивайся, березино, розвивайся, дубе,
Ой, не знати, котра моя дівчинонька буде.

Гей вийду я на вулицю та й стану гадати,
До котрої дівчиноньки сватів послати.

Післав би я до бідної — дороги не вбиті,
Післав би я до багачки — лавиці не вмиті.

Волію я до бідної дороги топтати,
Ніж у тої багатої лавиці шкребтати.