Ой, ковалю, коваль-коваленку,
Чом не встаєш рано-пораненьку?

Чом не встаєш рано-пораненьку?
Чом не куєш залізо тоненько?

Чи у тебе заліза немає?
Чи у тебе сталі не хватає?

Єсть у мене сталі удоволі,
Єсть у мене дівка до любові.

Вона ж мені слави наробила:
Із вечора дитя спородила.

Із вечора дитя спородила,
А в півночі в криниці втопила.

А в півночі в криниці втопила,
А з досвіта все Бога просила:

Ой, дай, Боже, сніги та морози,
Щоб замело стежки та дорожки,

Щоб не знали, куди я ходила,
Щоб не знали, кого я любила.

Я любила вдовиного сина,
Я думала, що буду щаслива,

Я думала, що буду щаслива,
А я щастя в криниці втопила.