Ой, ізрада, карі очі — зрада,
Чому в тебе, милий, нещирая правда?
Нещирая правда?
Пустив же ти славоньку такую,
Що сватати маєш мене, молодую...
Мене, молодую...

А тепер же думаєш-гадаєш,
Яку ж собі, серце, другу брати маєш?
Брати маєш...
А хоч знайдеш воли та корови,
А не знайдеш, милий, такої любови...
Такої любови...

А хоч знайдеш рушник на кілочку,
То не знайдеш, милий, брови на шнурочку...
Брови на шнурочку...
А хоч знайдеш, да все не такую...
Нащо ж покидаєш мене, молодую?
Мене, молодую...

Покинь, милий, коня вороного,
Щоб я не забула тебе, молодого...
Тебе, молодого...
Нащо ж, мила, коня покидати?
Коли вірно любиш, то й так не забудеш...
Так не забудеш...

Покинь, милий, золоті удила,
Щоб я твого коня до води водила...
До води водила...
Нащо ж, мила, удила покидати?
Коли вірно любиш, то й так не забудеш...
Так не забудеш...

Покинь, милий, золоте сідельце,
Щоб я не забула, яке в тебе серце...
В тебе серце..
Нащо ж, мила, сідло покидати?
Коли вірно любиш, то й так не забудеш...
Так не забудеш...

Покинь, милий, синій жупаночок,
Щоб я не забула, який твій станочок...
Твій станочок...
Нащо ж, мила, жупан покидати?
Коли вірно любиш, то й так не забудеш...
Так не забудеш...

Покинь, милий, хоч півкопи грошей,
Щоб я не забула, який ти хороший...
Ти хороший...
Нащо ж, мила, гроші покидати?
Коли вірно любиш, то й так не забудеш...
Так не забудеш...