Ой, і зрада, карі очі, зрада:
Чому в тебе, милий,
Не вся щира правда? | (2)

Ой, ти, милий, думаєш-гадаєш,
Мабуть же, ти мене
Покинути маєш! | (2)

По чім же ти та й постерігала,
Що ти мене, мила,
Зрадником назвала? | (2)

Чи по коню, чи по вороному,
Чи по мені, серце,
Та по молодому? | (2)

Не по коню, не по вороному,
А по тобі, серце,
Та по молодому. | (2)

Рано встаєш, коня напуваєш,
Зеленого сіна
Та ще й підкладаєш. | (2)

І жовтого вівса підсипаєш,
Із стайні як ідеш,
Нагайки шукаєш. | (2)

До столу йдеш, все листоньки пишеш,
А як до полу йдеш,
Дитину колишеш: | (2)

Ой ну, люлі, малеє дитятко,
Зостаєшся, миле,
В світі сиротятко! | (2)

Не їдь, милий, горою ні низом,
Бо позакидана
Доріженька хмизом! | (2)

Я тую хмизину ногою одкину,
А таки тебе я
Навіки покину! | (2)

Ой, їдь же ти, милий, ой, їдь же горою,
А я піду услід
Та і за тобою! | (2)