Було літо, було літо, та й стала зима.
Як не було пригодоньки, гей, гей, то й досі нема.
Ходив чумак молоденький сім рік до Криму,
Та не було пригодоньки, гей, гей, ніколи йому.

Їхав чумак молоденький з Криму додому,
Сталась йому пригодонька за всю дорогу...
Сталась йому пригодонька не вдень, а вночі,
Занедужав чумаченько, з Криму ідучи,
При широкій доріженьці воли пасучи.

Ой, упав чумак, упав та й лежить, -
Ніхто в його не спитає, що в його болить,
Ой, болить у його серце й голова -
Помирає чумаченько, а роду нема.

Прийшов до його отаман його,
Бере його за рученьку, жалує його,
"Отамане мій, жалуєш мене,
Скидай кожух з мене та укрий мене.

Бери мої воли, вози - поховай мене,
Бери моє срібло, золото - поминай мене".
Ой, скинув чумак свиту і кожух,
Припадає к сирій землі, теплий зводе дух...

Ой, скинув чумак з себе і каптан:
"Воли мої половії, хто вам буде пан?"
Та вдарили зразу у великий дзвін:
Це ж по тому чумакові, що ходив на Дін.

Та вдарили зразу в дзвони уво всі,
Це ж по тому чумакові, що ходив по сіль.
Ой, ішли воли та в вісьмерику,
Задзвонили в усі дзвони по тім чумаку.

Ревнули воли у новім ярмі,
Поховали чумаченька в чужій стороні.
Ревнули воли, степом ідучи,
Поховали чумаченька з Криму ідучи.