Ой гори та й гори високі, за горами сонце горить.
Поїхав мій милий далеко, за ним мене серце болить.

Далеко, далеко від мене, далека чужая сторона.
Поїхав мій милий далеко, а я осталася сама.

Заходжу стихенька в кімнату, де свекор листочка читав.
Послухай, послухай, невістко, що син мій до тебе написав.

Він пише, що вже оженився, він пише – за мене забувай.
Коли б я сама, то б забула, а то ще дитина мала.

Ой люлі та й люлі, мій сину, ой люлі, мале дитя, спать.
А я сяду поближче столу до милого листа написать.

Ой пишу я, пишу листочок, не знаю, на чім єго кінчать.
Приїдь же, мій милий, в неділю мене молоденьку поховать.

Минає вже друга неділя, як свекор невістку поховав.
А милий листа получає: "Ох Боже, я жінку потєряв".

Забилося серце юнацьке, забилась юнацькая кров.
Згадаю про жінку, дитину, про нашую вірну любов.