Ой, гаю, мій гаю, зелений розмаю,
Любив я дівчину, а тепер не маю.

Любив я дівчину, щось півтора року,
Поки не дізнались вороженьки збоку.

А як ся дізнали та й розщебетали,
Мене молодого до війська забрали.

До війська забрали, як пташину з гаю,
За любов дівчинов із жалю вмираю.

- Не жалуй, козаче, твоя мама знає,
Для твого серденька кращої шукає.

- Най собі шукає, буде з нею жити,
А я йду на цвинтар могилоньку рити.

- Копай, милий, копай широку, глибоку,
Аби й я лежала коло твого боку.

Не хотіла-с, мати, нам весілля грати,
То тепер нас мусиш в землю поховати.

То тепер нас мусиш в землю поховати
Й на нашій могилі про все написати.

Хто прийде на цвинтар, той буде читати,
Як ми, молоденькі, вміли ся кохати.

Не треба нас, мати, було розлучати,
Бо за ту розлуку буде Бог карати.