Ой, бо чи знаєш, дівчинонько,
Як я до тебе приходив,
Як ми стояли під вербою, |
До серденька тебе тулив? | (2)

Тулив, голубив, як дитину,
До серденька тя пригортав,
І називав тебе єдинов, |
Зчастенька тебе ціловав! | (2)

Весело дерева шуміли,
Почули між собов любов,
По вулиці співи дзвеніли, |
По росі чудний голос йшов! | (2)

А соловейко на калині
Веселу пісню щебетав,
То він мені, молоденькому, |
Усю правдоньку розказав! | (2)

Так тяжко тьохкав соловейко,
Що аж тряслася калина,
Він щибитав мені правдоньку: |
"Невірна твоя дівчина!" | (2)

Бо через стид і через людей
Вона не скаже нічого,
Вона вже твоєю не буде, |
Бо вна же має іншого! | (2)

Ой, став я бідний та й думаю,
Що маю я тепер робить?
Тільки я тим ся не каю, |
Бо там не било, що любить! | (2)