О-го-го, коза, го-го-го, яра!
Ходила коза по диких степах,
По широких ярах, а тепер ходе
По Божих домах.

Де коза ходила, там жито родило;
Де коза хвостом, там жито кущом;
Де коза туп-туп, там жита сім куп;
Де коза рогами, там жито стогами.

Де взявся вовечок, за козу чок-чок,
А вовченята, за козенята.
Де взявся заєць, став козу лаять:
Не єсть ти козухна, не єсть ти ж мотухна,
Ти своїм діткам не господиня.
Ти б взяла серпок, нажала б снопок,
Та й покормила, своїх діточок,
Козеняточок.

Та й не йди ж, козухна,
Не йди ти, мотухна,
А в теє сельце, а в Михайловку,
Бо в тому сельці, у Михайловці,
Всі люди стрільці.

А я і ні боюся
Ні стрільця-ловця, ні михайловця,
Тілько боюся, старого діда;
А в старого діда сива борода.

Та зарядив в серце, криве полотенце.
Бух! – коза впала, бух! – і пропала,
Впала та й лежить, і хвостом дрижить.

А ти ж, міхоношо, дми козі в жилу,
Щоб коза жила, а жила не дметься,
Козі не живеться.

Та й устань ти, козухна,
Та й устань ти, мотухна,
Устань, підіймися,
Старшому хазяїнові в ноги вклонися.

Господар іде, коляду несе,
Коробку овса, зверху ковбаса,
Ще й кусок сала, ще й коробку жита,
Щоб коза сита, ще й п'ятак грошей,
Щоб пан хороший.