Ніхто не знає, по якій причині,
Що вбито Петруся в городі Журині.

У Журинськім місті неславочка стала:
Ясновельможна пані Петруся кохала.

Пані пана мала, з Петрусем кохалась,
По чотири листи на день посилала.

По чотири листи та на день писала,
А за тим Петрусем слуги посилала.

По чотири листи та на день писала,
А за п'ятим разом й сама поїхала.

Покинь, Петрусю, горох молотити
Та йди до покою мед-горілку пити.

Волів би, вельможна, копу молотити,
Ніж за твої труда в сирій землі гнити.

Пили, пили вони, пили, випивали,
А кругом двора вже і варточка стала.

Нікуди тікати, ні вікном, ні дверима,
Бо вже кругом двора варта окружила.

Як ввійшов вельможний до свого покою,
Та вдарив Петруся об стіл головою.

Не багато ходив, лиш півтора року,
Та вдарив вельможний Петруся по боку.

Накричав на слуги: "Возьміте, возьміте!
Возьміте його та в Дунай пустіте!"

Ой вийшла вельможна, на таночку стала,
Всім трьом риболовцям по дукату дала.

Дала по дукату ще й по червоному:
— Шукайте Петруся бодай неживого.

Шукали Петруся два дні і три ночі,
Та найшли Петруся з половини ночі.

Везуть Петруся до гробу ховати,
За ним умлівають старі батько й мати.

Його батько й мати з жалю умлівають,
А вельможна пані злотом обсипає.

Нехай же ти плачеш та й за своїм сином.
Через твого сина моє життя гине.