Не співайте, півниченьки, не вменшайте ночі,
Бо ще ж мої не виспались каренькії очі.
Тоді ж мої очки спали, ніжки спочивали,
Ой, як були малесенькі, гей, любитись не знали.
Минулися мої ходи через три городи.
Серце ж моє коханеє любитися годі,
Ой, як годі любитися, то годі й ходити.
Нехай же нас перестануть, гей, вороги судити.
Ой, судять нас вороженьки, та й судять нас люди,
Що з нашого коханнячка нічого не буде.
Гарно, мати, в саду спати поміж вишеньками;
Защебечуть соловейки поміж віточками.
Защебечуть соловейки, загудуть голубки.
Гарно, мати, в саду спати, де ходять парубки.
Один іде, коня веде, другий коня в'яже,
Третій іде під віконце: "добрий вечір" каже.
"Добрий вечір", стара мати, дай води напиться,
Хорошую дочку маєш, позволь подивиться.
"Стоїть кухоль на мітниці, візьми, та й напийся;
Ходить дочка по світлоньці, волю-подивися.
Мету хату, мету сіни, та й засміялася;
Вийшла мати води брати, та й догадалася.
Ой, чого ж ти, доню моя, чого ти смієшся.
Полюбила п'яниченьку, та й не признаєшся.
Ой, пий, мамо, сюю воду, що я наносила,
Люби, мамо, того зятя, що я полюбила.
Не розляпай, мамо, води, бо тяжко носити;
Не розлучай мене з милим, тобі з ним не жити.
Буду пити, буду лити, буду розливати.
Не до любови маю зятя, буду розлучати
Як розлучиш, моя мати, комиш із водою,
Так розлучиш, моя мати, зятя із дочкою.
Упав сніжок на обліжок взявся водицею,
Люблю тебе, дівчинонько, ще й молодицею.
Упав сніжок на обліжок, та й не розтане,
Ходив би я до другої, серце не пристане.