На тихому Дунаєчку,
На крутому бережечку,
Там сиротинка ноги мила,
З піском водицю сколотила.

Десь взявся козаченько
На вороному кониченьку.
Став козаченько наповати
Й сиротинку проклинати:

Бодай же ти, сиротинка,
Важка зросла й заміж пішла,
Осталася вдовою, хорошою молодою,
З чорненькими бровоньками,
З маленькими діточками.

Бодай же ти, козаченько,
Став в чистім полі могилою.
Твій кінь молодий - долиною,
Твоя нагаєчка - гадиною.

Вийшла мати воду брати,
Стала тому диву дивувати.
Звіковала воду брати,
Такого дива не видала:

Такої могили високої,
Такої долини глибокої,
Такої гадини прелютої,
Такої купини широкої.

То ж не могила — козаченько,
То ж не долина — кониченько,
То ж не купина — сіделечко,
То ж не гадина — нагаєчка.