На горі стоїть хатина,
Похилилася вона,
В тій хатині стара мати,
Зажурилася вона.

Вже три роченьки минає,
Як забрали Василя,
Ждала, ждала мати сина
Вже й надія пропала.

А раз вечором тихенько,
Як заснуло все село,
До матусі потихеньку
Хтось постукав у село.

Мати встала, відчинила,
Подивилась, ось Василь.
Він стояв на двох протезах
Ще й без правої руки.

Мамо, ти синочка ждала?
Подивися – ось і я,
Чом же, чом же не впізнала
Свого сина Василя?..

Мати стала на порозі,
Як впізнала Василя,
Дві хвилини постояла
І упала нежива.

Що робить бідній каліці, -
Так подумав сам Василь.
Він встромив в серце багнетом
І остався неживий.

Поховали їх обох
Недалеко від села,
Рознеслася сумна звістка
Про матусю й Василя.