Мов олень той, що загнаний в болото,
Зацькований собаками в лісах.
Боролася ватага там піхоти,
Кіннота йшла за ними по слідах.

А бій кипить, останній паде в бою,
За полком, полк іде ворожих сил,
І крикнув хтось: У нас нема набоїв.
З полудня стихло, впав останній стріл.

Загнали нас і у всіх забрали зброю,
Вірним синам святої боротьби.
І впав наказ, щоб власними руками
Копали тут самі собі ями.

Знеможені, потоптані, побиті
Копали ми могили на полях
Під оклик глум і крик несамовитих
Московських військ, що стали у рядах.

І ось могили всім уже готові,
Промовили у відповідь: да как!
Ось вам вільна соборна Україна
Для вас нема ні ласки, ні пощад!

А хто би з вас отут зложив присягу,
Що буде вірним вже навік Москві.
Та відречеться нині свого стягу,
Той буде вільний, тай буде живий.

В холодний день серед снігів і мраків
Над свіжим гробом, що на них чекав
Мовчало 360 юнаків завзятих,
Ніхто не зрадив, ласки не благав.

І впав наказ, клекочуть скоростріли,
Юнацтво стелиться, мов та трава,
І труп за трупом падають в могилу,
А скоро стріл клекоче невгава.

Хтось вечером присипував могилу
І чув, як в ній юнак, що умирав,
Шептав до друга мертвого насилу:
Ми нині мрем, а завтра – кров за кров!