Мені циганка ворожила,
Долоню поглядом пекла,
Життя моє слізьми кропила,
Із вуст її печаль текла.
Та я ворожці не повірю,
В обличчя долі засміюсь.
Слова її злетять у вирій,
Сама чаклункою назвусь.

Приспів:
Умиюсь срібною росою, |
Зірки у коси заплету. |
Заворожу тебе собою, |
У світ кохання поведу. | (2)

Мені циганка ворожила,
Не шкодувала мудрих слів,
Щось про самотність говорила,
Про короля, що розлюбив.
Та я ворожці не повірю,
Пусті пророчення її.
Візьмуть тебе в свої обійми
Вуста гарячії мої.

Приспів.