Мела сіни, мела хату
Та й розсміялася,
Стара мати воду несла |
Та й нагадалася. | (2)

Знаю, доню, знаю, доню,
З кого ти смієшся,
Полюбила козаченька |
Та й ни признаєшся! | (2)

Люби, доню, кохай, доню,
Та й ни встирігайся,
Щоб той козак молоденький |
З тебе ни сміявся! | (2)

Ой, в ниділю раненінько
Позгоняна роса,
Ой, побігла дівчинонька |
До ворошки боса! | (2)

Ой, ворожко-ворожильо,
Відчини ми долю,
Счяруй того козаченька, |
Що ходит за мною. | (2)

Ой, ворожка-ворожиля
Долю учинила:
Взяла стригла з коня гриву |
Та й в п'єцу спалила! | (2)

Ой, як тому коникові
Без гривоньки чудно,
А ще більше козакови |
Без дівчини нудно. | (2)

В середу ся уродила,
Кажут люди – горе,
Не піду я за старого – |
Бородою коле! | (2)

А й піду си за такого,
Що уса сміються,
Він на мене кивне, мургне, |
А я - засміюся! | (2)