Мала мати дочку, дочку-одиночку,
Та й віддала заміж, заміж за нелюба.
У чужую сторіночку.

А як віддавала та й наказувала,
Щоби, моя дочко, дочко-одиночко,
Сім літ в гостях не бувала.

Дочка не стерпіла, додому схотіла,
Перекинулася в сивую зозулю
Та й додому прилетіла.

А як прилетіла, на калину сіла,
Сіла на вишеньку, та й на черешеньку,
Там, де з милим говорила.

А як вийшов батько із своєї хати,
Виломав він палку, соснову булавку,
Став зозулю проганяти.

А як вийшла мати із своєї хати,
Стала, заплакала, що дочку віддала
Та й в чужую стороночку.