Лети, моя думо, в вечірну хвилину
Далеко-далеко кудись.
Лети, моя думо, у цюю хатину,
Де я проживала колись.

А в цій хатині моя стара мати –
А як ще жива – поклонись.
Скажи її слово, болюче, як рана,
Що я вже не та, що колись.

Змінився мій погляд і стихла розмова,
А зморшки зорали чоло,
Поволі в неволі сивіє мій волос,
А серце тернем заросло.

Бодай що повернусь колись ще до неї
І зложу подяку її
За те, що носила мені передачі,
Коли я страждала в тюрмі.