"Гноблення України жидами-арендарями та повстання 1648 року"

Як од Кумівщини да до Хмельниччини,
Як од Хмельниччини да до Брянщини,
Як од Брянщини да й до сего ж то дня,
Як у землі кралевській да добра не було:
Як жиди-рандарі
Всі шляхи козацькі заорандовали,
Що на одній милі
Да по три шинки становили.
Становили шинки по долинах,
Зводили щогли по високих могилах.
Іще ж то жиди-рандарі
У тому не перестали:
На славній Україні всі козацьки торги заорандовали,
Да брали мимо-промито:
Од возового
По пів-золотого,
Од пішого пішениці по три денежки мита брали,
Од неборака старця
Брали кури да яйця,
Да іщє питає:"Ци нема, котик, сце цого?"
Іще ж то жиди-рандарі
Утому не перестали:
На славній Україні всі козацьки церкви заорандовали.
Которому б то козаку, альбо мужику дав Бог дитину появити,
То не йди до попа благословиться,
Да пійди до жида-рандара да полож шостак, щоб позволив церкву одчинити,
Тую дитину охрестити.
Іще ж то которому б то козаку, альбо мужику дав Бог дитину одружити,
То не йди до попа благословиться,
Да пойди до жида-рандара да полож битий тарель, щоб позволив церкву одчинити,
Тую дитину одружити.
Іще-ж-то жиди-рандарі
У тому не перестали:
На славній Україні всі козацьки ріки заорандовали:
Перва на Самарі,
Друга на Саксані,
Трейтя на Гнилій,
Четверта на Пробойній,
П'ята на річці Кудесці.
Котрий би то козак, альбо мужик ісхотів риби ловити,
Жінку свою з дітьми покормити,
То не йди до попа благословиться
Да пійди до жида-рандара да поступи йому часть оддать,
Щоб позволив на річці риби вловити,
Жінку свою з дітьми покормити.
Тогді-ж то один козак мимо кабака іде,
За плечима мушкет несе,
Хоче на річці утя вбити,
Жінку свою з дітьми покормити.
То жид-рандар у кватирку поглядає,
На жидівку свою стиха словами промовляє:
"Ей жидівочво ж моя Рася!
Що сей козак думає, що він у кабак не вступить,
За денежку горілки не купить,
Мене, жида-рандара, не перепросить,
Щоб позволив єму на річці утя вбити,
Жінку свою з дітьми покормити.
Тогді-то жид-рандар стиха підхождає,
Козава за патли хватає.
То козак на жида-рандара скоса, як ведмідь, поглядає,
Іще жида-рандара мостивим паном узиває:
"Ей жиду, каже, жиду-рандаре,
Мостивий пане!,
Позволь мині на річці утя вбити,
Жінку свою з дітьми покормити."
Тогді жид-рандар у кабак вхождає,
На жидівку свою стиха словами промовляє:
"Ей жидівочко ж моя Рася!
Буть мині тепер у Білій Церкві наставним равом:
Назвав мене козак мостивим паном."
Тогді-то у святий божественний день у четверток,
Як жиди-рандарі у Білу Церкву на сейм збирались,
Один до одного стиха словами промовляли:
"Ей жиди ж ви, жиди-рандарі!
Що тепер у вас на славній Україні слишно?"
"Слишен", говорить, "тепер у нас гетьман Хмелницький:
Як од Білої Церкви да до славного Запорожа
Не така стоіть жидівська сторожа"!
Тогді обозветься один жид Оврам:
"Ей жиди ж ви, жиди-рандарі!
Як із Низу тихий вітер повіне,
Вся ваша жидівська сторожа погине".
Тогді ж то як у святий день божественний у во вторник
Гетьман Хмелницький козаків до сходу сонця у поход виправляв
I стиха словами промовляв:
."Ей козаки ви, діти друзі!
Прошу вас добре дбайте,
Од сна вставайте,
Руський Очинаш читайте.
На славну Україну прибувайте,
Жидів-рандарів у пень рубайте,
Кров їх жидівську у полі з жовтим піском мішайте,
Віри своєї Християнсько у поругу не подайте,
Жидівському шабашу не польгуйте".
Отогді-то всі жиди-рандарі догадливі бували,
Усі до города Полонного повтікали.
Тогді-то Хмелницький на славну Україну прибував,
Hi одного жида-рандара не заставав.
Тогді-то пан Хмелницький, житель Чигиринськнй,
Козак лейстровий, писарь військовий,
Не пишний бував,
До Полонного города прибував,
Та старими жидами орав,
A жидівкаии боронував,
A которії бували малі діти,
То він і кіньми порозбивав.
Як узяли з Полонного-города втікати,
Як узяли свого Рабина Мошку проклинати:
"Бодай ти, Мошку, щастя й долі не мав,
Як ти по багато на Вкраїні откупу брав!
А як би ти був, Мошку,
Та брав на Вкраїні откупу потрошку,
То б ми на Вкраїні проживали,
То нас би козаки українські вельможними панами називали!"
.А як то був жид Янкель,
То він коло школи похожає, .
Та по школі плаче-ридає:
"Школо наша, богомільнице!
Вже нам у тобі не бувати,
I тебе не продавати-
За тебе грошей не брати,
I в карман не ховати:
Треба тебе на Вкраїні покидати,
Та ще в тебе будуть нескребені свині заганяти!"
Як стали од Полонного-города до Случі-річки прибувати, -
То пан Хмельницький, житель Чигиринськнй,
То він ночі не досипляє-
Коло Случі-річки ляхів і жидів доганяє.
Скоро догнав у вечері пізно-
I там стало повернутися тісно...
І там до них прибуває," –
"Ще на козаків гукав, словами промовляв:
"Друзі, панове молодці! До Случі-річки прибувайте,
Жидів та ляхів у пень рубайте,
I до їx по козацькій словами промовляйте:
Жиди та Ляхи, примічайте:
"От буде по той бік Случі ваше,
А по сей бік буде пана Хмельницького і наше!"
Як почали жиди та ляхи с паном Хмелницьким споляться,
Щоб пополам пива наварити:
То вже ж то бували лядськії дрова,
А Хмельницького вода, -
То був жидівський ячмінь,
А Хмельницького хміль...
То як пива наварили,
Тоді Хмельницькому славу на віки сотворили!
Та хотя ж то був пан Хмельницький, житель Чигиринський,
Козак лейстровий, писарь військовий, -
Лицарь добрий, та помер,
A тільки його слава козацька-молодецька
Не вмре, не поляже:
Та буде вона славна міжду друзями-молодцями
Од нині й до віку!
Даруй, Боже, всьому миру живому і нам на здоров'я,
Та на многії літа
Од нині й до віка!