Я, підданка своїх обов’язків,
Я, васал свому королю,
Я люблю тебе тихо, боязко,
Я прощально тебе люблю.
Не жалкуй за мною. Я мічена.
Мене кожне лихо згребе.
На прощання, тобою засвічена,
Подарую тобі себе.
Це б лишитись. Але не можу я.
Нареченою нарече,
Заколисує, заворожує
Чорнобрив’я таких ночей.
А в моєму краю ой чистому
Б’ють гармати, свистить картеч.
Я не жінка. Найкращі лицарі
Наді мною зломили меч.
Мені легко, що вже аж трудно.
Мені страшно: забуду пароль.
Мене кличе суворо і трубно
Мій обов’язок, мій король.
Не кажи, що не маю рації,
І докорами не карай.
Я в любові – як в еміграції.
Відпусти мене в рідний край.