Невеликії три літа марно пролетіли...
І багато в моїй хаті лиха наробили.
Опустошили убоге серце моє тихе,
Погасили усе добре, запалили лихо!

Тяжке лихо, та не таке, як тому дурному,
Що полюбить, побереться, а вона другому
За три шаги продається, а з його сміється...
От де лихо, от де серце разом розірветься!

Отакеє-то злеє лихо й зо мною спіткалось:
Серце люди полюбило і в людях кохалось,
І вони його вітали – гралися, хвалили,
А літа тихенько крались і сльози сушили.

Сльози щирої любові, і я прозрівати
Став потроху, доглядаюсь, бодай не казати!
Кругом мене, де не гляну – не люди, а змії...
І засохли мої сльози, сльози молодії...

Думи мої, літа мої, тяжкії три літа,
До кого ж ви прихилетесь, мої злії діти?
Не хилітесь ні до кого, ляжте дома спати...
А я піду четвертий год новий зустрічати...