Ой, у поле, як в неволю, ішли косарі,
А Маруся Украївна стала у дворі.

А Маруся доглядалась і питалася:
– Чого ж ви, косарики, зажурилися?

Добре знає бабця мила, що ті хлопці п’ють,
Та не знає, що всі сили полю віддають,

Що святе велике поле силу приймає,
А Маруся Украївна того не відає!

Ой, із поля, як на волю, ішли косарі,
Та не було Украївни у її дворі.

Свіжоприбрану могилу бачили вони:
Так стара й не зрозуміла, хто ж її сини...