Випрягайте, хлопці, коней та лягайте спочивать,
А я піду же в сад зелений, в сад криниченіку копать.

Копав, копав криниченьку у зеленому саду...
Чи не вийде же дівчинонька рано-рано же по воду?

Вийшла, вийшла дівчинонька рано утром воду брать,
А за нею же козаченько вивів коней же напувать.

Просив, просив відеречка – вона йому не дала,
Дарив, дарив же з рук колечко – вона же його не взяла.

– Знаю, знаю, моя дівка, чим я тебе огорчив:
Що я вчора же ізвечора краще тебе же полюбив.

Вона ростом невеличка ще й годами молода,
Руса коса же до пояса, в косі стрічка же голуба.

За те її хлопці люблять, що дівчина молода.
Слово скаже ще й засмєється, ще й бровами же заморга.

Ні косарь у полі косе – косе вострая коса.
Ні любов же дівчину суше – суше милого же краса.