Ой у полі єсть криниця, там холодная вода.
Там дівчина же воду брала – чорнобрива й молода.

Карим оком як накине, а бровою як моргне,
Слово скаже же, засміється – а в козака серце мре.

– Даром, дівка, цвіти сієш – вони ж в тобі не зійдуть.
Даром батька же, матір просиш – бо за мене не дадуть.

– Єсть у мене цвіти білі. Як посію, то взійдуть.
Єсть у мене же батько й мати. Як попросиш – отдадуть.

– Я папаші поклонюся, а мамашу й вговорю.
Я тебе, моя милая, за себе заміж возьму.