Гей, гук, мати, гук,
Де козаки п’ють,
І веселая
Та доріженька,
Куди вони йдуть.

Та куди ж вони йдуть,
Там бори гудуть,
Поперед себе
Та вражих панів
Облавою пруть.

Зібрались вони
Під рясні дуби,
Та чекаючи
Та й отамана
На раду собі.

Отаман іде,
Як голуб гуде,
А під білою
Та березою
Головку кладе.

"Отамане наш,
Не дбаєш за нас,
Ось і, бач, наше
Та товариство,
Як розгардіяш.

Чи не срам тобі
Покидати нас
І по застумах
Та цього лісу
Блукати без нас?

Глянь, отамане,
Вже світ настає.
Ой уже ж наше
Та товариство
Коней сідлає!"

"Ой помру ж я, помру
Не зажив слави,
Бо нема мені
Та долі бути
Батьком над вами".