А в полі могила з вітром говорила:
– Повій, вітре буйнесенький, щоб я й не чорніла.

Щоб я не чорніла, щоб я не марніла,
Щоб по мєнє трава росла, росла же й зеленіла.

А у степу річка, через річку кладка.
Не покидай, козаченько, рідненького батька.

А якщо покинеш самого – загинеш,
Річенькою бистренькою за Дунай запливеш.