В широкій долині звізда ся явила,
Де Пречиста Діва-мати сина породила.

Як’го породила, так’го сповивала:
– Люляй, люляй, мій синочку, а я буду спала.

– Спи, моя мамуню, хоч одну годину,
А я піду та до раю, принесу перину.

– Сину ж ти, мій сину, де ж ти то годен,
Іще нема дві години, як ти був народжен.

– Мамо ж моя, мамо, один я то годен,
Сотворив я небо й землю, ніж я був народжен.

Зійшов ангел з неба, сточив бочку вина,
Всіх пастушків почастував та ще понапував.

– Пийте, пастушата, до Божої волі,
Бо то сина рожденого й Матері Божої.

Пастушата пили, Богу ся молили,
На колінця повклякали, Богу поклін дали.