Попід діброву, попід зелену
Та оре плужок та смеречковий.
Хто за ним ходить? Та наш брат Василь.
А в лівій ручці чепиги держить,
А правов ручков д’ сонцю си хрестить.
Виходить д’ нему єго ненечка.
– Ой ори, синку, та здрібна нивку,
Посієм на ній яру пшеничку,
Та вродить же си стебло-жеребло,
Стебло-жеребло, жемчужний колос.
Та зберем женців – сімсот молодців,
А в’язанниці – все бав’янниці,
Як накладем кіп, як на небі звізд.
Та зберем возів сімсот облозів.
Та звезем єї на прикрий* берег,
На прикрий берег, на тихий Дунай.
Покладем стирту а вспід широку,
А вспід широку, а ввис високу.
Та вивершим ї сріблом, золотом,
Сріблом, золотом, сивим соколом.
Ой соків сидить, в море си дивить,
В море си дивить та й рибку видить.
Вся звірка в полі, а рибка в морі.