Ой згорда, зпишна, брате Іване,
Чо собі згорда так починаєш?
Понад Хотинем коником граєш.
Хотинські кажуть: – То наш пан їде!
Єго мамка каже: – То мій син їде!
– По чім ти мене, мамко, пізнала,
[Що-с мене, мамко, сином назвала?]
– Пізнала-м тебе по сивім коні,
По сивім коні, по сорочечці.
В тебе сорочка, як біль, біленька,
Як біль біленька, як лист тоненька.
– Де вона прана? – Та край Дунаю.
– Чим вона прана? – Золотим праничком,
[Золотим праничком, зеленим яблучком].
– Де вона кручена? – В коня в копитах.
– Де вона сушена? – В тура на розі.
– Де вона тачана? – В терновім домі,
В терновім домі, на тисовім столі.
– Де вона вбирана? – В бога за дверми.
[Та бувай же здоров, пане Іване.]