Ой рано, рано кури запіли,
А ще раніше пан Василь устав.
Ой устав, устав, три свічки зсукав.
При першій свічці личенько вмивав,
При другій свічці одежу вбирав,
При третій свічці коника сідлав.
А збирав він си та в гір по дівку,
Та в гір по дівку, та по вірмінку.
Вона до него переказала:
– Пане Василю, не труди коні,
Не труди коні та не шли бояр,
Бо я до тебе сама приїду.
Через поля йшла перепілкою,
Через ліси йшла чорнов гавкою,
Над село прийшла синов хмаркою,
На подвір’я впала дробен дощиком,
До хорім влетіла ластівочкою,
До хати ввійшла маківочкою,
За стів засіла невісточкою.
Чудо то було не невісточка.
По вогонь пішла – золото несла,
По воду пішла – мід, вино несла,
Як куда ішла, вітром леліла,
Ніхто не знає, де си поділа.