Помирає скрипаль, а до рук його тулиться скрипка,
Дотикається рук та німіють скорботно вони,
Мов не бачить ніхто, що смичок перетруджений випав
І що журиться скрипка, чотири печальних струни.

Дайте голосу їй, бо вона й дружина й родина,
Все, що втратив скрипаль, і все те, що здобув у житті,
Бо витає над ним його співу пора лебедина,
А без нього не міг і в найтяжчій своїй самоті.

Дайте голосу їй, бо прощається скрипка журливо,
І прихилить крило передчасно посивіва даль.
Дайте голосу їй, хай залишиться музики диво,
Може легшою буде вже остання для нього печаль.

Помирає скрипаль, а до рук його тулиться скрипка,
Дотикається рук та німіють скорботно вони,
Мов не бачить ніхто, що смичок перетруджений випав
І що журиться скрипка, чотири печальних струни.

Помирає скрипаль...
Але музика його вічна...