А не тая ж воно пташка,
Що летить за море,
Але та, що в рідній хаті
Перебуде горе.

А не тая ж воно хмара,
Що закриє світло,
Але та котра дощами
Оновить півсвіту.

А не теє ж воно жито,
Що у ріллі ляже,
Але те котре людині
Золотом заважить.

А не тая ж воно пісня,
Що в журбі ридає,
Але та, що до світанку
Сонце викликає.