Ой, літала зозуленька
Та й по всьому світі,
Все шукала "батьків добрих",
Де б підкинуть діти.

Потихеньку "підкралася"
В гніздечко поклала,
Де м'якенько й мати добра
Діток доглядати.

Та й чекала зозуленька,
Що виростуть діти
Й будуть її шанувати,
Як матір любити.

Бо ж не це у неї право,
Бо ж це її діти,
Вона ж яєчка поклала,
Щоб на них сидіти.

Виростали зозулята,
Почали кувати,
Та не рідній матусенці
Дяку віддавати.

Тепер плаче зозуленька -
Як любов вернути,
Тих діточок, що кинула,
Як їх пригорнути.

Ой, не вернуться пташата,
До твоєї хати,
Не дала їм життя змалку,
Тепер їх не ждати!

Ось так будуть безбатченки
По світі блудити.
Чужу матір, чуже гніздо,
Як своє любити.

І так само своїх пташат
Чужим підкидати,
Бо так в зародку навчила
Нерозважна мати.

Ой, зозуле, зозуленько,
Все роки рахуєш,
Марно тратиш час куванням,
Гнізда не будуєш!