Іще не раз згадаєте мене
Та весь мій світ безмежно-неозорий,
Де із вогнів і криг дозріють зорі,
Якщо не вітром в серці промайне.

Він стати міг і Вашим, та не став:
Його було Вам мало чи багато?
Несправедливо кликав Вас на свято,
Бо, певне, ліру кращу не писав?

Його скарбами грацій та краси
Я був готовий з Вами поділитись,
Лише б душею хтіли прихилитись
До світла дня й холодної роси.

Впродовж у долі визначених літ
В безглузду мить польоту чи падіння
Не завжди грів в години просвітління
Оцей мій дивний витончений світ.

Та кожен раз у полум'ї заграв
Кольне і Вас за втрачені ідеї,
І скажете, що знадою своєю
Тоді вже інший світ зачарував.